Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2015 року Справа № 925/1219/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіМалетича М.М.,суддів:Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М.розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києвана постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2014 рокуу справі№ 925/1219/14 господарського суду Черкаської області за позовомПрокурора Черкаського району в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Черкаській областідоКомунального підприємства Білозірської сільської ради простягнення 242 391,97 грн. збитків

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився,

прокурора ГПУ: Суходольський С.М.,

ВСТАНОВИВ:

В.о. прокурора Черкаського району заявлено позов в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Черкаській області до комунального підприємства Білозірської сільської ради про стягнення 242391,97 грн. збитків за самовільне водокористування.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 15.09.2014 позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь держави на рахунок Білозірської сільської ради 242391,97 грн. збитків, а також в дохід Державного бюджету України через ДПІ у Черкаському районі 4 847,84 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2014 року у даній справі, рішення місцевого господарського суду скасовано, позовну заяву залишено без розгляду на підставі п.1ч.1 ст.81 ГПК України.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2014 року скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного господарського суду - скасуванню із залишенням в силі рішення місцевого господарського суду з таких підстав.

Задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив про те, що дії відповідача стосовно видобування води без відповідного спеціального дозволу є порушенням норм чинного законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та завдані державі збитки підлягають відшкодуванню.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та залишаючи позовну заяву без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.81 ГПК України, апеляційний суд вказав, що прокурором невірно визначено Державну екологічну інспекцію в Черкаській області позивачем по даній справі, оскільки збитки необхідно перерахувати на рахунки Білозірської сільської ради, яка не є стороною по справі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, а висновки суду апеляційної інстанції вважає помилковими з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом вірно було встановлено, що у лютому 2013 року Державною екологічною інспекцією в Черкаській області була проведена перевірка дотримання комунальним підприємством Білозірської сільської ради вимог природоохоронного законодавства, за результатами якої складено акт від 18.02.2013 року.

Вказаним актом встановлено, що Комунальне підприємство Білозірської сільської ради надає послуги населенню з водопостачання, забір води здійснюється з 4-х свердловин без дозволу на спеціальне водокористування, три свердловини не обладнані лічильниками, первинно-облікова документація ПОД-12 ведеться не за правилами.

Державною екологічною інспекцією в Черкаській області на підставі акту від 18.02.2013 складено протокол про адміністративне правопорушення № 005148 відносно директора Комунального підприємства Білозірської сільської ради, в якому зазначено, що Висоцький Ігор Іванович, будучи відповідальною посадовою особою, допустив водокористування без дозволу на спеціальне водокористування.

Постановою про накладення адміністративного стягнення № 005038 від 19.02.2013 визнано Висоцького Ігоря Івановича винним у вчиненні адміністративного правопорушення, накладено штраф у розмірі 136 грн., який останнім сплачено платіжним дорученням № 224 від 25.02.2013.

Згідно припису №42 від 20.02.2013 державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Черкаської області Деркача О.А. комунальне підприємство Білозірської сільської ради зобов'язано отримати дозвіл на спеціальне водокористування, обладнати всі водозабори приладами обліку води, здійснювати постійний облік водоспоживання в журналах по формі ПОД-11, ПОД-12.

Дії позивача з проведення перевірки щодо дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства не були останнім оскаржені та визнані незаконними у встановленому чинним законодавством порядку.

Звертаючись з даним позовом, прокурор зазначав про те, що відповідачем були порушені приписи чинного законодавства України в сфері охорони навколишнього природного середовища, а саме: останній надає послуги населенню з водопостачання; забір води здійснюється з 4-х свердловин без спеціального дозволу, що є порушенням ст.ст.44,48,49 Водного кодексу України. Використання відповідачем природних ресурсів без відповідного спеціального дозволу є самовільним, що є порушенням правил спеціального водокористування, та тягне за собою згідно статті 110 Водного кодексу України дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством України

Відповідач в свою чергу зазначав, що він використовував воду для задоволення питних потреб і санітарно-гігієнічних потреб населення, у тому числі для задоволення власних питних і санітарно-гігієнічних потреб юридичної особи, тому вважав, що ним не були порушені норми чинного законодавства.

Згідно статті 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (пункт 9 ст. 44, ст. 49 Водного кодексу України). У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин.

Частиною 3 статті 48 Водного кодексу України передбачено вичерпний перелік видів використання води, які не відносяться до спеціального водокористування, а значить і не потребують отримання дозволу на спеціальне водокористування.

Судом першої інстанції правомірно було встановлено, що відповідачем, в порушення вимог пункту 9 ст. 44, ст. 49 Водного кодексу України, без дозволу на спеціальне водокористування за період з 08.08.2011 по 18.02.2013 видобуто 22 753,4 м3 води з 4-х свердловин, що підтверджується довідкою директора підприємства №11 від 18.02.2013.

Використання відповідачем природних ресурсів без відповідного дозволу є самовільним, що є порушенням водного законодавства, а саме: правил спеціального водокористування та тягне за собою згідно статті 110 Водного кодексу України дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

З огляду на вищевикладене, місцевий суд зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог, оскільки встановив, що дії відповідача стосовно видобування води без спеціального дозволу є порушенням норм чинного законодавства України про охорону навколишнього природного середовища, тому завдані державі збитки підлягають відшкодуванню.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та залишаючи позовну заяву без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.81 ГПК України, суд апеляційної інстанції помилково вважав, що прокурором невірно визначено Державну екологічну інспекцію в Черкаській області позивачем по даній справі, оскільки збитки необхідно перерахувати на рахунки Білозірської сільської ради, яка не є стороною по справі.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 110 Водного кодексу України відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні, зокрема, у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.

За змістом статей 68, 69 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відповідно до ст.20 зазначеного Закону до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях належить державний контроль за використанням і охороною земель, надр, поверхневий і підземних вод.

Пунктом 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №454/2011, визначено, що Державна екологічна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, яка входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Державна екологічна інспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи, зокрема, в областях (п. 7 зазначеного Положення).

Згідно з підпунктом 18 п. 6 Положення, Державна екологічна інспекція України для виконання покладених на неї завдань може виступати позивачем та відповідачем у судах.

Отже, Державна екологічна інспекція в Черкаській області має право та наділена повноваженнями на звернення до суду з вимогою до відповідача про стягнення збитків на користь держави у зв'язку з порушенням природоохоронного законодавства.

Однак апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та залишаючи без розгляду позов, на вказане уваги не звернув, вказавши при цьому, що Державна екологічна інспекція в Черкаській області є неналежним позивачем у справі, оскільки не наділена повноваженнями на звернення до суду з вказаним позовом.

Згідно ч.1 ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно до ч.ч.1 та 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Апеляційний господарський суд не з'вязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Таким чином, оскільки Київський апеляційний господарський суду, приймаючи постанову від 18.11.2014 р., наведеного вище не врахував, не виконав функцій апеляційної інстанції, визначених законом, його висновки щодо наявності правових підстав для залишення без розгляди позову , як вказувалось вище, є помилковими.

Згідно зі ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Приймаючи до уваги норми чинного законодавства та встановлені під час здійснення судового провадження фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, що Державна екологічна інспекція в Черкаській області є неналежним позивачем у справі, оскільки не наділена повноваженнями на звернення до суду з вказаним позовом , тому постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню. Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне залишити його в силі.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119,11110,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2014 року у справі №925/1219/14 скасувати.

Рішення господарського суду Черкаської області від 15.09.2014 року у справі №925/1219/14 залишити в силі.

Стягнути з Комунального підприємства Білозірської сільської ради в дохід Державного бюджету України через ДПІ у Черкаському районі : отримувач УДКСУ у м. Черкаси, код 38031150, банк ГУДКСУ у Черкаській області, МФО 854018, рахунок №31213206783002, код бюджетної класифікації 22030001, призначення платежу - судовий збір за розгляд касаційної скарги - 2 423,92 грн. судового збору.

Доручити господарському суду Черкаської області видати наказ.

ГоловуючийМ. Малетич Судді:К. Круглікова О. Мамонтова